Житомирська спортсменка Юля Сапунова вперше в історії українського триатлону виграла золото етапу Кубку Світу і піднялась на найвищу сходинку п’єдесталу змагань такого високого рівня. Саме вона вперше отримала телеграму з вітаннями від президента України і має всі шанси стати олімпійською чемпіонкою.

А ще — вона старший лейтенант міліції і аспірант житомирського національного агроекологічного університету. Юлі вдається поєднувати, здавалось, неможливе і всюди досягати найвищих результатів. А допомагає їй в цьому надзвичайний оптимізм і працелюбство.

Після своєї славної перемоги дівчина повернулась в Житомир, аби зустріти батьків і відпочити. Звісно, наша газета не могла не скористатись таким шансом, аби поспілкуватись.

— Юля, від імені всієї редакції вітаю тебе з перемогою. Це справді велике досягнення як для тебе, так і для нашого міста. І одразу до справи. Як себе почувала на фініші?
— Тоді боротьба йшла до останнього. Про перемогу дізналась лише після фінішу, адже я відірвалась лише на останніх 50-метрах дистанції. І до моменту, коли доторкнулась до фінішної стрічки, не могла бути певна, що перемогла. Всі бігли дуже щільно, я не бачила, що відбувалось навколо. Не могла дозволити собі оглянутись і перевірити чи є запас відстані, чи не обійшла мене суперниця десь збоку. Я просто бігла.

— А коли все таки зрозуміла, що перемогла?
— Я просто не могла повірити, усвідомити одразу, що перемогла. Емоції просто неможливо передати. Подивіться на фото і ви все самі зрозумієте. Мало не розплакалась. Коли виходила на старт, я, звісно, дуже хотіла медаль. Адже на подібних змаганнях неодноразово була четверта, п’ята, шоста на етапах кубку світу. Але я навіть не задумувалась, що вона буде золотою.

— Хто тебе першим привітав?
— Трансляція змагань велась онлайн. Багато хто з друзів, родичів, тренерів, знайомих за нею спостерігали. Тому коли я дісталась до телефону, мене просто завалили привітаннями. Багато хто був поруч, в Угорщині. В нас була велика делегація. Мені навіть не довелось нічого нікому казати. Всі накинулись одразу, раділи, вітали. Було просто неймовірно приємно, ніби сон. Потім все це святкували вже. Організатори влаштували традиційне офіційне закриття з офіційною вечерею. А потім ми пішли на дискотеку.

— Мабуть, ти багато готувалась до цих змагань?
— Не можна сказати, що я спеціально тренувалась саме до цього етапу. Я готувалась весь сезон. Хоча не так вже й багато виступала на етапах Кубка світу через травму. Зимою я заклала велику базу в Австралії. Провела там більше трьох місяців. Це теж зіграло свою роль. На жаль, в мене потім була перерва через хворобу, але робота не пропала даремно. Потім я пройшла ще два тренувальних збори у Франції в середньогір’ї. Спортсменам там дуже корисно тренуватись, особливо триатлоністам. Покращується і склад крові, витривалість. Форму набувала дуже поступово. Більшу увагу приділяла тренуванням, ніж стартам. І це дало свій результат. Ефект буде і на наступних стартах.

— Чимось відрізнявся цей старт від всіх інших?
— Тисойварош насправді для мене щасливий етап Кубку світу. Я вперше дебютувала саме тут, в Угорщині в 2006 році. І вже тоді виступила дуже непогано, стала 20-ою. Тоді від мене, як маленької дівчинки, очікували в кращому випадку 50-е місце, не більше. І кращі свої виступи я показувала теж саме в Тисойвароші. В 2007 я там була вже четвертою, в 2008 не приїхала, це був олімпійський рік, в 2009 була п’ятою. Для мене цей етап щасливий, можна так сказати. Я із задоволенням туди поїду наступного року.

— Складний там рельєф?
— Ні, я б не сказала. Дистанція рівнинна. Минулого року мій найуспішніший старт був в Австрії. І там гірки, а мені він дався так само легко і майже так само успішно, як цього року рівнинний Тисойварош. Мабуть, все більше залежить від часу змагань, а не характеру дистанції.

— Спека не заважала?
— Там не було спекотно. А взагалі я спеку люблю. Мені анітрохи ні спека, ні вологість не заважають. Враховуючи, що багато хто не витримує і на біг в них просто не лишається сил, складна жарка погода навіть дає мені певну перевагу.

— Давай повернемось до Чемпіонату Європи серед поліцейських. Ти там теж здобула золото, хоча він стартував всього за тиждень після твоєї тріумфальної перемоги на етапі Кубка світу. Ти хоч встигла відпочити і відновитись?
— Це єдина, мабуть, причина, чому мені було важко виступати на Європі. Я дуже сильно виклалась на Кубку світу і після нього навіть не знижувала навантаження. Протягом того тижня я продовжувала бігати, серйозно займалась вело і плаванням. Тому виходила на старт не зовсім «свіжою». Але, на щастя, все рівно змогла перемогти. Це був справжній тріумф України. Наші чоловіча та жіноча збірні так само отримали золото. При тому, що Україна там виставляла одну з наймолодших команд.

— А чому не знижувала навантаження перед змаганнями?
— Літо — це якраз розпал змагань. І я помітила за собою тенденцію пізно набирати форму, до липня-серпня, коли відбуваються всі найважливіші старти. Якщо показувати гарні результати вже на початку сезону, то потім вони лише гіршають. Плюс найважливіші старти ще попереду.

— І які це старти?
— Це Молодіжний чемпіонат Європи, який буде відбуватись в Португалії 28-29 серпня. Минулого року він проходив в Італії. Я тоді стала Чемпіонкою. Цього року спробую підтвердити цей статус. Зроблю все можливе. Плюс 11 вересня стартує Молодіжний чемпіонат світу. Так що я досі не можу дозволити собі розслабитись.

— Хто твої основні суперники зараз?
— Сильні зараз австралійки, німки, англійки. Але в триатлоні не можна однаково підійти до всіх стартів. По-різному всі готуються, тому на одних змаганнях лідирують одні, а на інших — інші. Всі приблизно рівні.

— Багато тренуєшся, аби їх обійти?
— Це шість годин тренувань в день. Іноді більше, іноді менше, кожний день по різному. І це суто тренувальний час. А є ще різні розтяжки, силова підготовка. Я цього навіть не враховую. Коли я встаю, залежить від місця проведення зборів і від прийнятого на них графіку. Буває, коли він жорсткий і потрібно починати тренування о 6.00. Коли відвідування більш вільне, то можу дозволити прокинутись собі о 7-8 ранку.

— А як відпочиваєш?
— Як мінімум, один день в тиждень є “розгрузочним”. Я все рівно тренуюсь, але навантаження не такі великі.

— Ти багато їздиш по світу на збори і змагання. Лишається хоч якийсь час для екскурсій, щоб оглянути місцеві цікавинки?
— Ні, якось не вистачає часу. Але я про це не жалкую. Мені подобається тренуватись. Подобається виступати. Варто жертвувати вільним часом заради от таких моментів, коли ти тримаєш в руках фінішну стрічку переможниці.

— На збори їздиш із збірною?
— Ні, я тренувалась індивідуально і окремо. У Франції, наприклад, була з міжнародною групою спортсменів, вже до них підстроювалась. Хотілось би подякувати керівництву федерації, що вони йдуть назустріч, дозволяють такі тренування. Бо в триатлоні всім потрібен індивідуальний підхід і свої навантаження. Це специфіка спорту. Але збірна і федерація мене підтримує фінансово, не зважаючи на слабенький бюджет. Я сподіваюсь, що так буде і в наступних стартах. Це важливо. Спонсорство в нас лише розвивається. Багато хто допомагає продуктами і не готові оплачувати старти і поїздки. Ми ще не прийшли до цього. Закордоном навіть маленькі веломагазини підтримують спортсменів, які потрапляють в збірну. Це вважається престижним і свідчить про певний рівень магазинчику. Та й є справою честі для його власника. Можливо, в нас колись так теж буде.

— Тобі не пропонують переїхати і виступати за іншу країну?
— Я навіть не даю приводу для подібних пропозицій. Я патріотка України і Житомира і хочу виступати за своє місто. Увага з боку преси є, але всі розуміють мій настрій, мабуть. Так що ні, не було.

— Як часто приїздиш в Житомир?
— Не була в Житомирі більше місяця, скучила. Виходить не так вже й часто. Потрібно готуватись до змагань, тренуватись. В Житомирі це важко, нема компанії, яка б готувалась по такій системі як я. Я тренуюсь чимало. Можна було б тренуватись з хлопцями, але не факт, що їм би підійшов би мій режим.

— А чим ще займаєшся, окрім тренувань і змагань?
— Зараз я поступила в аспірантуру житомирського національного агроекологічного університету. Теж багато часу приділяю навчанню. Багато доводиться працювати в Інтернеті. Але завдяки тому, що я багато їжджу, в мене є більший доступ до іноземної літератури.

— Не заважає одне одному спорт і навчання?
— Скоріше і те і те заважає відпочивати. Звісно, важко суміщати, але роблю все можливе. На спілкування і відпочинок просто не вистачає часу. Хочеться подякувати викладачам і ректору універу, Малиновському, за підтримку. Вони теж допомагають.

— А коли нарешті зможеш відпочивати?
— В жовтні відбудеться фінал Кубка Європи в Ізраїлі. Планую після нього там і лишитись відпочивати. А поки тренуватимусь.